Музей «Крипта Архикатедрального собору»

Кри́пта – у середньовічній західноєвропейській архітектурі одне або кілька підземних склепінчастих приміщень під храмом, де звичайно проводились поховання. Особливістю тернопільської крипти є те, що вона розміщена не під вівтарною частиною храму, а під північним нефом. Поховання у крипті Архикатедрального собору не проводилися.

У цій крипті представлена експозиція «Тернопіль сакральний», яка знайомить відвідувачів з історією сакральних пам’яток давнього Тернополя. Деякі з них були зруйновані та на сьогоднішній день вже не існують. Експозиція представляє важливі моменти з історії давньої Тернопільської парафії, а також демонструє багатовікове співіснування греко-католицької, римо-католицької та єврейської громад у місті.

«Тернопіль сакральний»

Греко-католицька парафія Чільне місце у місті посідала українська громада, об’єднана за релігійною ознакою у греко-католицьку парафію. Єдина парафія сформувалася у 1700 р., коли ціла Львівська єпархія приступила до акту церковної унії, підписаному у Бресті у 1596 р. Парафія мала своїм осідком церкву Різдва Христового (Середню), перша письмова згадка про яку сягає 1566 р. Проте будівництво кам’яної споруди, що збереглася до сьогоднішнього дня, завершили у 1608 р. Хоч Тернопіль мав три церкви, парафіяльною вважалася лише одна – Середня. Настоятель цієї церкви був одночасно протопресвітером Львівського єпископа для цілого округу - протопресвітерату. У XX ст. парафію очолював о. Володимир Громницький – відомий серед тернополян своєю активною громадською діяльністю.

Окрім цього храму, на околиці міста, біля Львівської брами, знаходилася давня церква Воздвиження Чесного Хреста (Надставна), споруджена на кінці XVI ст. Хоч народне передання відносить час її будівництва до часів князювання Данила Галицького, проте це суперечить офіційній версії заснування міста у 1540 р. Задокументовано, що добудову вежі-дзвіниці до цієї церкви здійснили у 1627 р.

До парафії також належала церква Успіння Пресвятої Богородиці (Монастирська) на микулинецькому передмісті, яка була дерев’яною, збудована у 1636 р. Є відомості про існування тут монастиря оо. Василіан до 1744 р. У 1836 р. дерев’яну церкву розібрали і на її місці звели муровану. У 1931 р. митрополит Андрей Шептицький передав церкву оо. Редемптористам, які займалися місіями серед українського народу. У 1933 - 1935 рр. душпастирем при церкві Успіння був майбутній виконувач обов’язків голови Української Греко-Католицької Церкви у підпіллі - митрополит Володимир Стернюк. Діяльність блаженного Миколая Чарнецького та священномученика Зенона Ковалика теж пов’язана з цим храмом. Монастир із церквою зруйнувала радянська влада у 1962 р. Після розпаду Радянського Союзу, у 1990-их рр., було відбудовано церкву і дзвіницю: сучасні споруди дещо модернізовано. У XX ст., у довоєнний час, до Тернопільської парафії належали храми у с. Великі Гаї та с. Янівка (сьогодні с. Підгороднє). Наступником о. В. Громницького на чолі парафії став о. Степан Ратич, який був останнім парохом міста. Після сумних подій Львівського псевдо собору (1946 р.), інспірованого комуністичною владою СРСР, о. Степана було вислано у Сибір за відмову перейти у православ’я. У радянський період громадою опікувалися таємні священники Катакомбної УГКЦ. Найвідомішими з них були о. Євстахій Смаль, о. Микола Шаварин та інші.

Після проголошення незалежності України у 1991 р. стало можливо відновити і Українську Греко-Католицьку Церкву, що була забороненою увесь радянський період. 20 квітня 1993 р. було створено Тернопільську єпархію УГКЦ, яка входила до Львівської митрополії. Храм Непорочного Зачаття було піднесено до рангу катедрального собору. 17 жовтня 1993 р. єпископа Михаїла Сабригу введено на престол новоствореної Тернопільської єпархії. У липні 2000 р. єпархію було реорганізовано у Тернопільсько-Зборівську. Після смерті владики Михаїла Сабриги (2006 р.), на престол єпархії призначено єпископа Василія Семенюка. 22 грудня 2011 р. єпархію піднесено до рангу архиєпархії та створено Тернопільсько-Зборівську митрополію.

Латинська парафія

Від самого заснування Тернополя одночасно з українськими церквами діяла також латинська парафія для польського населення міста. Протягом XVI-XIX ст. у її володінні був один храм св. Івана Хрестителя над ставом. У документах 1672 р. згадується, що святиня була розташована поблизу Львівських воріт на південний захід від ринку. На той час тернопільська парафія обслуговувала не лише жителів міста, але й мешканців оточуючих сіл. У 1740 р. прилеглих сіл, що належали до парафії, було 19. Незважаючи на цю розлогість, загальна кількість парафіян становила лише близько 4000 осіб.

Парафіяльний костел був невеликим за розмірами, тому власник міста гетьман Юзеф Потоцький у 1749 р. вирішив побудувати новий, більший храм – Домініканський костел з монастирем. Монастир був призначений на 12 осіб домініканців. Лише у 1770-х рр. це будівництво вдалося завершити. Автором проекту був Август Мошинський, що був одружений з внучкою Юзефа Потоцького. Питання авторства проекту довгий час дискутувалося в середовищі дослідників. Після освячення храму у 1779 р. сюди було перенесено осідок парафії зі старого костелу св. Івана Хрестителя (у 1784 р), а його мури було розібрано через незадовільний технічний стан. Згідно з рішенням австрійської влади у 1820 р., тернопільські домініканці вимушені були віддати храм та монастир на користь єзуїтів. У 1978 – 1989 рр. тут було розміщено Тернопільську картинну галерею. З 1989 р. – храм виконує функцію катедрального собору Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.

З падінням Австро-Угорщини та після визвольних змагань Західно-Української Народної Республіки, у 1918 р., землі Тернопілля увійшли у склад Тернопільського воєводства Польщі. За переписом 1931 р. греко-католики становили тут більшість – 871 971 особа (54,48% від усього населення). Іншу вагому частину міщан становили поляки римо-католики – 586 603 особи (36,6% відповідно). За офіційною статистикою 1927 р. у Тернопільському воєводстві проживало лише 327 осіб православного віросповідання. Православного населення у місті майже не було. Вперше православний храм у приміщенні польської організації «Сокіл» було відкрито під час російської окупації Тернополя (1914 - 1917 рр.) у час Першої світової війни. Він мав задовольняти релігійні потреби російських військових. Православне населення у місті з’явилося після радянської окупації Галичини у 1939 р.

У XX ст. кількість римо-католицьких храмів у місті збільшилася до трьох. Ще у кінці ХІХ ст. у Тернополі виник задум звести новий парафіяльний костел. Він стилістично і в багатьох конструктивних елементах був «близнюком» львівського костелу св. Єлизавети. 8 вересня 1904 р. латинський парох Тернополя о. Болеслав Твардовський освятив наріжний камінь будови. У 1908 р. відбулося урочисте посвячення парафіяльного костелу і офіційний перехід парафії з домініканського храму у новозбудований. У роки Другої світової війни костел знову зазнав руйнувань. Але документальні фото свідчать, що він був у значно кращому стані, ніж домініканський храм. Ще до травня 1949 р. в парафіяльному костелі відбувалися богослужіння. Проте радянська влада готувала план знищення храму. Акт обстеження 1949 р. визнавав, що костел знаходився в аварійному стані. У 1954 р. в місті кілька днів лунали вибухи - підривали парафіяльний костел. У 1959 р. до річниці жовтневої революції на цьому місці відкрили міський універмаг.

Крім парафіяльного костелу, у 1901 р. завершилося будівництво костелу отців Єзуїтів, які, передавши храм домініканцям, вирішили побудувати новий. Храм, який був найменшим у місті, виконував роль храму без права парафії для передмістя Заруддя (сьогодні р-н Новий Світ). Під час бомбардувань міста в 1941 р. костел уцілів. А в ході воєнних дій 1944 р. його було знищено наполовину. Проте релігійні богослужіння у храмі здійснювали ще в 1944 - 1945 рр. З евакуацією польського населення, внутрішнє оздоблення було вивезене до Польщі — костел стояв порожній. Радянська влада спочатку планувала використати його для культурних потреб міста, однак згодом вирішено було вежу і дзвіницю знести. У будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику.

Єврейська громада. Окрім українського та польського населення у Тернополі мешкала велика єврейська громада. На початку ХХ ст. у Тернополі було 30 415 мешканців. Єврейська громада становила близько 14 000 осіб. Релігійне і культурне життя єврейської громади Тернополя зосереджувалося довкола Старої синагоги (вул. Крушельницької). Її історія завершилася з початком нацистської окупації у липні 1941 р. Через два дні розпочався погром, який тривав тиждень. Синагога була місцем масових мордувань приблизно 100 людей та була спалена. Зрештою, синагогу підірвали. Крім Старої синагоги була в Тернополі і Нова синагога, яка тісно пов’язана з іменем Йозефа Перля. Визначний єврейський культурний діяч народився в Тернополі в сім’ї багатого купця. Був прихильником інтеграції єврейської спільноти в європейську культуру. У 1819 р. він своїм коштом відкрив у Тернополі реформістську синагогу – Темпель.

Музей «Крипта Архикатедрального собору»

Відвідування «Крипти Архикатедрального собору» проводиться за попередньою реєстрацією у зазначені години:
Щоденно: 10.00 – 13.00 та 14.00 – 18.00
Субота: 10.00 – 17.00
Неділя та свята: 14.00 -15.00 та 16.00 – 18.00
(тривалість екскурсії 25-30 хвилин)

Реєстрація груп проводиться по номеру 0977659414

Інформація:

katedra-ternopil.org

Діти до 12 років та особи з особливими потребами мають право безоплатного відвідування. Рекомендована величина групи: 15 – 16 осіб

За попередньою домовленістю екскурсія може бути проведена англійською, німецькою, італійською, польською, чеською мовами.

Кошти які Ви жертвуєте на цей квиток призначені на проведення реставрації архітектурного ансамблю «Архикатедральний собор міста Тернополя»

Офіційним партнером музею є

Туристично-інформаційний центр міста Тернополя

(вул. Грушевського,2, тел. +38 (0352) 520 720, цілодобово)

www.vse.te.ua
visit.ternopil.ua

Увага! Під час проведення туристичного візиту прохання максимально зберігати тишу у приміщенні храму щоб не перешкоджати молитовним практикам та літургійному функціонуванню собору. Дякуємо за розуміння.